Шрифт:
Він покликав юнака до себе,
Передав йому платок червоний
І післав його віддати кату.
Не підозріваючи нічого,
Хлопець взяв платок і віддалився.
Та, проходячи побіля церкви,
Він почув, що служба почалася,
І, згадавши батькове прощання,
Увійшов у божий дім і, ставши
Між людьми, прислухувався службі.
Але пані, у своїй палаті,
Знаючи, що муж зробив, горіла
Нетерпливості огнем пекельним.
Переждала, може, півгодини
І, не ждучи на свойого мужа,
Посила слугу, того самого,
Що з ним скрито блуд гидкий творила,
Щоб ішов до ката місцевого
І заніс йому обрус сей білий.
Не підозріваючи нічого,
Той слуга пішов, обрус узявши,
Хоч не в смак йому було посольство,
Бо не звик обрусів він носити.
Та проходячи побіля церкви,
Він побачив хлопця в ній, якого
Знав з двора; тому, вступивши в церков,
Запитав його, що він тут робить.
Відповів юнак на те питання:
"Отсе пан послав мене до ката,
Щоб віддать отсей платок червоний,
Та я жду, поки скінчиться служба".
"Дай мені той твій платок червоний!
Бо й мене, бач, вислано до ката,
Щоб віддати сей обрус великий.
На тобі його, а я тим часом
Занесу платок, а ти потому
Занесеш отсей обрус, бо ждати
Тут у церкві я не маю часу".
І, узявши той платок червоний,
Не підозріваючи нічого,
Він пішов до ката, й той без слова
Взяв його з собою до пивниці
І мечем відтяв йому відразу
Голову, провини не питавши.
А коли за півгодини часу
Надійшов юнак з обрусом білим,
Він, не мовлячи йому ні слова,
Обвинув ту голову обрусом
І віддав у руки юнакові
З тим, аби заніс її до пана.
Як жахнулися вельможа й пані,
Бачачи невольника живого,
А в обрусі голову тамтого,
Що надуживав немало часу
Панського довір'я із жоною;
Як кроваве се cвідоцтво правди
Швидко вияснило все те діло,
Се не треба довго повідати.
Та одно хіба ще тут додати,
Що його не сховано у тайні,
А пішло воно від того часу
Між людьми луною голосною,
Як свідоцтво того, що невинність
Із найтяжчих проб виходить ціло
І що злочин сам себе карає.
СТРОФИ
Ті, що крізь помилки до правди добиваються,
Мудрецями називаються;
А ті, що в своїх помилках угурні,
То справжні дурні.
Хто в добрій вірі жив, а в злих ділах,
Той був неначе без очей лице;
Хто в добрій вірі жив, а в злих ділах,
Той воду лив у збан, в якім розбив денце.
Як полоняник, що його в неволю
Ведуть, думками в рідний кут літає,
Так той, що читанням книжок святих занятий,
Все в царстві правди і добра витає.
Вода, що довго капає на камінь
І в камені проверчує діру,
Отак, хто книги праведні читає,
З болота буденності вилітає,
З душі брудоту й погань вимітає,
Що уподоблює його звіру.
Хоч хто мудрий у житті, а письма не знає,
То він буде мов той пліт, що підпор не має.
Бо як пліт той без підпор вітер валить скорий,
Так безграмотний паде без знання підпори.
Цареву тайну берегти порядно,
Бо зрадників карають безпощадно;
Та славу божу тайною покрити -
Се злочин, мов у землю скарб зарити.
Карається не раз найгірш усіх,
Як непростимий проневірства гріх.
Хоч би ти попіл їв і землю гриз,