С и л а.

Серце i звичаї людськi мають свiдчити, хто вiн такий, а не зовнiшнi якостi. Дерево по плодах пiзнається.

Ще в давнi часи, коли черепахи в орлiв лiтати вчилися, молодий Жайворонок сидiв недалеко вiд того мiсця, де одна зi згаданих черепах, за розповiддю мудрого Езопа, своє лiтання щасливо з великим шумом та грюком скiнчила на каменi. Жайворонок злякався i, тремтячи всiм тiлом, дiстався до свого батька.

— Батечку! Бiля тiй гори, мабуть, сiв орел, про якого ти менi розповiдав колись, що то найстрашнiша й найсильнiша з усiх птиця...

— А чому тобi так здалося, синку? — спитав старий.

— Батечку! Коли вiн сiдав, я такої швидкостi, шуму i грому нiколи ще не бачив.

— Коханий мiй синку, — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мiй, i завжди спiвай отаку пiсеньку:

Не той орел, що високо лiтає,

А той, що легко сiдає...

С и л а.

Багато хто не за призначенням починає велике дiло, та погано кiнчає. Всякiй справi а печаттю добрий намiр i кiнець.

Тулуб, одягнутий у розкiшну, франтовиту, з дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн.

— Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, — вiдказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.

Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:

— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!

— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:

— А скiльки хочеш грошей за всiх?

— Двадцять п'ять карбованцiв, — вiдповiв той.

Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.

— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?

— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:

Краще вже сухар з водою,

Анiж цукор iз бiдою.

С и л а.

Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.

Колесо годинникової машини спитало у Другого:

— Скажи менi, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в iнший бiк?

— Мене, — вiдповiло Друге, — так зробив мiй майстер, i цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.

С и л а.

З рiзними природними нахилами i життєвий шлях рiзний.

Одначе всiм їм один кiнець — чеснiсть, мир i любов.

Сорока Орловi мовила:

— Скажи менi, як тобi не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах — чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?..

— Я нiзащо б на землю не спустився,— вiдповiв Орел, — коли б плотськi потреби не приневолювали мене до того.

— А я нiзащо б не вiдлiтала з мiста, — сказала Сорока, — коли б Орлом була.

— Я теж так робив би, — мовив Орел, — коли б лише був Сорокою.

С и л а.

Хто народжений до того, щоб бавитися вiчнiстю, тому приємнiше жити в полях, гаях i садах, анiж у мiстах.

— Як би ти жила, — спитав Тулуб Голову, — коли б з мене не витягувала для себе сокiв життя?

— Достеменно, — вiдповiла Голова, — але в нагороду тобi моє око як свiтло, а я допомагаю порадою.

С и л а.

Народ повинен володарям своїм служити i годувати їх.